З війни – на етнопоказ «Українські амаzонки»: історія Поліни

Міжнародний аеропорт імені Данила Галицького перетворився на місце, де рівень жіночої краси зашкалює. У рамках мистецького проекту «Українські амаzонки» журналісти, волонтери та військовослужбовці, які беруть участь у бойових діях на Сході, дефілюють подіумом у дизайнерському етновбранні. Восьмеро дизайнерів демонструють своє найкраще вбрання: від традиційної до сучасної вишивки.

Вихід кожної моделі супроводжується коротеньким відеороликом про її життя. Разом з іншими дівчатами на подіумі і Поліна Кравченко. Дівчина, яка пройшла шлях від журналіста до артилериста. На вигляд така жіночна, всередині відважна, а у спілкуванні дуже позитивна. А ще – веде блог в Instagram і має понад 6 тисяч підписників.

Поліно, як розпочався Ваш шлях військовослужбовця? 

– У 2011 році я думала над своєю спеціальністю. Знала, що хочу бути журналістом. В 11 класі мій хороший друг вступив у Академію сухопутних військ на танкіста і розповів, що там навчаються дівчата. Я справді не чула і не знала, що в армії є жінки. У нас в Кіровограді (прим.автора – тепер Кропивницький), звідки я родом, майже всі йшли по педагогічних напрямах. Думала, що це буде дуже круто, якщо я піду служити. Прийду у формі, всі будуть розпитувати. Мені було не важливо на яку спеціальність. З першого разу не вийшло вступити, з другого також і з третього (прим.автора – усміхається). Дуже великий був конкурс. Дівчат брали мало: дві-три. Коли за три спроби у мене не вийшло стати військовою, я вирішила, що не доля. Пішла у журналістику. Почалась війна. Вирішила, що буду їздити на схід як журналіст. Дуже хотіла займатися справою, яка мені подобається, бути серед військових. Мені подобалось все. Тоді мені запропонували підписати контракт і стати військовим журналістом. Адже професіоналів у цій сфері справді не вистачає.

І Ви без вагань погодились?

– Звичайно. Контракт я підписала 1 квітня 2017 року. Дуже страшна медкомісія була, випробування. Я дуже хвилювалася. Перший етап пройшла, другий також і заключним етапом був психолог. За нею було останнє слово. Мені запропонували стати кухарем, але я категорично відмовилась. Тоді сказали, що є ще можливість піти в артилерію, але там ніколи не було дівчат і відповідно умов для них також. Але я погодилась.

Фото: соцмережі

Тобто, Ви перша дівчина-артилерист?

– Перший місяць я була у навчальній частині серед дівчат. Думала, що потрапила у в’язницю. На першому шикуванні виявилось майже 170 жінок. Я була шокована, адже коли у мене не вийшло вступити, то пробувала підписати контракт і також не вийшло. Не уявляла, що зараз так багато жінок в армії. Коли пішла в артилерію до хлопців у Вербляни, то мені було класно, тому що я була одна дівчина і мене жаліли.

Коли вперше поїхали на схід і яка там зараз ситуація?

– На сході я з травня. Піски, Водяне, Опитне…200-300 метрів до ворога. Зараз ситуація контрольована. Я очікувала, що буде гірше. Головне не вестись на провокації сепаратистів і все буде добре. Вони, буває, обстрілюють і чекають від нас відповіді. А ми без команди не діємо. Коли бачимо, що це вже мінометні обстріли, то, аби подавити ворога, також стріляємо у відповідь. Ситуація справді змінилася у порівнянні з 2014 роком. Зараз набагато спокійніше.

Поліно, яка Ваша роль: журналіста чи артилериста?

– За штатом я артилерист. Але артилерія зараз не бере участі у бойових діях. Вона стоїть у тилу, як резерв. Якщо буде ситуація, як у 2014, тоді ми будемо її застосовувати. Зараз виконую обов’язки прес-офіцера – супроводжую цивільних журналістів на передову.

Фото: соцмережі

Наскільки правдиву інформацію передають наші ЗМІ?

– До служби мені також було це цікаво. Журналістів вчать не підлягати думці, а лише спостерігати та висвітлювати ситуацію. Завжди думала, що журналісти все-таки займають чиюсь позицію. Ті люди, з якими я працюю, передають достовірну інформацію. Якщо вони показують перемир’я, то так і є. Якщо розповідають про обстріли, то чому не вірити? Вони перебувають безпосередньо там і фіксують все. Також часто чую думку, що коли відбуваються мінометні постріли 80, 120 калібру і нема загиблих, то це брехня. Це чиста правда. Ми просто знаємо чого очікувати. За час війни стали розумнішими і вміємо діяти. Не знаю як було раніше, але зараз показують все, як воно є.

Що для Вас найважче на війні?

– Для мене найважче психологічно. Я далеко від сім’ї, друзів. Коли труднощі – хочеться до мами, до подруг. А найстрашніше – це тиша. Коли стріляють, то знаєш як діяти: піти у засідку, впасти, прогнутися. А коли тиша це дуже небезпечно. Я до неї звикла і не очікую, що будуть стріляти , спокійно ходжу і навіть через раз можу одягнути каску та бронежилет.

Як батьки відреагували на Ваш вибір?

– Батьки звикли до думки, що я хочу бути військовою. Мій батько служив на флоті. Він мене тоді підтримав. Мама більше хотіла бачити мене телеведучою, адже я працювала на телебаченні. Їй це дуже подобалося і вона хотіла бачити мене у жіночній справі. Але, безперечно, батьки мене завжди підтримують, де б я не була.

Фото: соцмережі

В Instagram Ви розповідаєте про свої військові будні, маєте багато підписників. Як почали вести свій блог?

– Я знайшла свою «фішку». Приміряла форму і в голову прийшло, що почну писати про свій початок, про навчання, важко мені чи ні. Одним словом, про свої будні. А вони у мене камуфляжні. Так і зробила хештег #камуфляжнібудні. Після того почала писати пости і кількість підписників різко зросла. Я знаю по собі, що перед тим як підписати контракт, мені бракувало інформації. Тому вона буде потрібна іншим.

Поділіться враженнями від показу. Де було легше: у Києві чи у Львові?

– У Києві було страшно, тому що це був перший показ. Але там я нікого не знала. Нас готували ходити, як моделей. Але ми все рівно пішли по-своєму (прим.автора – усміхається). На всі претензії ми відповідаємо, що ми не моделі, а військовослужбовці. Для мене у Львові було важче, адже дуже багато знайомих прийшло і всі побачили мою історію.

І наостанок, у чому комфортніше себе почуваєте: у сукні, чи у формі?

– Настільки звикла до форми, що у ній почуваю себе набагато гарнішою.

Львівська газета

Like
Like Love Haha Wow Sad Angry

Категории: Львовские новости

Отправить ответ